Того ж року В,ячеслава зараховано студентьского загалу Петербургського історіко - філологічного інституту, відділення древніх мов. У 1912 році навчання в завершено і з 01.07.1912 В’ячеслав Костянтинович отримує своє перше службове призначення: Київ, 6-та чоловіча гімназія, з правом викладання латини, історії та географії. Тут він і залишається працювати на наступні 8 років. До цього періоду життя Пухтинського треба додати одну важливу біографічну відомість, яка не знайшла відображення у автобіографії: у 1913 році він одружується. У метричній книзі церкви Різдва Богородиці с. Масани Чернігівського повіту за 1913 рік у розділі «шлюб» записано: «Бракосочетавшиеся: жених - преподаватель 6 Киевской гимназии дворянин Вячеслав Константинович Пухтинский, проживающий в хут. Богдановка. Невеста - дочь надворного советника г. Петро-Александровска Аму-Дарьинского отдела Антонина Васильевна Корнилова, проживающая в хуторе Погорелках. Поручители по жениху - дворянин Ростислав Степанович Нос и сын статского советника Владимир Константинович Пухтинский. По невесте - дворянин Александр Авдеевич Ясинский и дворянин Владимир Александрович Величковский» [6].

Старша сестра Антоніни – Лідія Василівна була одружена з моїм трюродним прапрапрадідом – капітаном Олександром Григоровичем Малаховим. Завдячуючи цьому, у нашому родиннoму архіві зберглася фотографія сестер Корнилових, після одруження - Малахової (на фото- зліва)та Пухтинської,датована прибл. 1913 роком. [7.]

Цікаво, що таким чином В.К. Пухтинский увійшов в прямому сенсі до кола моїх родичів/ На жаль, подальша доля Антоніни Василівни Пухтинської невідома. Можна припустити, що вона мешкала разом із чоловіком у Київі. Дітей у подружжя не було. На своїй посаді В.К.Пухтинський залишався до 1922 року, продовжуючи викладати ті ж самі предмети вже у 1 трудовій школі,колишньої 6 київської чоловічої гімназіі.

Як далі згадує сам автор, восени 1922 він отримує посаду контролера- інструктора соціального страхування у Ніжінському Губстраху, таким чином повертаючись на рідні терени Чернігівської губернії. Саме із працєю у Губстраху пов’явані досить яскраві сторінки його життя.

Приблизно у 1924-1925 рр. В.К.Пухтинский бере другий шлюб - з Вікторією Флоріанівною (дівоче прізвище невідоме), а 6 березня 1926 року трапляється чи не найголовніша подія у житті вченого: народжується його єдина дитина - дочка, якій він дає дивне античне ім,я: Сесілія - Єлеонора, за документом, вочевидь, Єлеонора, для усіх інших - просто Ліля....

Після Губстраху В.К.Пухтинський нарешті починає працювати за фахом: з 25.09.1929 по 24.08.1941 р.він викладає німецьку та латинські мови у Ніжинському педінституті ім. М.В.Гоголя, з них 4 роки , з 1937 до 1941 завідує секцією іноземних мов у тому ж інституті,з осені 1929 до липня 1936 року також додатково завідує науковою бібліотекою того ж закладу, яку, до речі, застає у жахливо - занедбаному стані.

16 грудня 1940 року відбувся блискучий захист кандидатської роботи на тему «До історії римського нобілітету. Ambitus в античному Римі», яку було присв,ячено пам’яти нещодавно померлого наукового керівника проф. І.Г.Турцевича. Як згадує сам автор: «...в работе приведены исчерпывающие сведения о том, какая жестокая борьба происходила среди представителей римского нобилитета за высшие государственные должности и какие предпринимались меры предвыборной агитации, разрешенные законом. На диспуте официальные оппоненты отметили, что моя работа представляет собой такой свод материалов, каких еще не было в русской и украинской научной литературе» [8].

Мені пощастило ознайомитися з цім цікавим науковим дослідженням у відділі діссертацій наукової бібліотеки ім. Максимовича Київського державного університету. У праці долучені цікаві факти щодо проведення виборів в античному суспільсті з усім «розмаїттям барв», починаючи з підкупу виборців і організацією «народних гулянок з міцними напоями» коштом заможньої верхівки суспільства, яка прагне до влади і.т.ї. Як згадує сам автор, опрацювання матеріалів вимагало від нього ґрунтовних знань латині, грецької, французької та німецької мов.

У вересні 1941 року Ніжін охоплює Друга світова війна, місто стає частиню окупованої терріторії. Дружина Пухтинського тяжко хворіє, дочка Єлеонора тількі закінчила 8 класів середньої школи..

Щоб утримувати сім’ю, в.К працювати, Його запрошують на посаду наукового співробітника Ніжінського архіву. Частково матеріали архіву знищено ще за часів Громадянської війни, решта знаходиться у незадовільному стані. У той же час ,чи за власним бажанням, чи за розпорядженням директора архіву, В,ячеслав Костянтинович пише німецькою мовою історичні нариси про культурні памятки Чернігово - Ніжінщини , друкує декілька культурологічних його статей у місцевій пресі.

Вікторія Флоріанівна піде з життя ще до звільнення Ніжина, а дочка Єлеонора згине без вісті. У повоєні часи ходили чутки, що вона пішла з німцями.. Але ще припущення здається мені дещо дивним, адже дівчині було вже 18 років, і вона добре розуміла, які страшні наслідки цього вчинка чекають на її батька....

Після звільнення Ніжина Радянською армією у вересні 1943 року, Пухтинского майже одразу заарештовано. У Чернігівському філіалі архіву СБУ на постійному зберіганні знаходиться його особиста справа, яку у 1990 році пощастило переглянути старшому науковому співробітнику Ніжінського краєзнавчего музею Віктору Миколайовичу Ємельяному. Ця архівна справа-ще це один з яскравих прикладів як тоді «творилася історія». Отже матеріали допиту В.К. Пухтинского від 01.10.1943 року:

«Следователь: «В чем состоит причина ярко выраженной антисоветской деятельности в период временной оккупации немцами Черниговской области?»

Ответ: «По своему образованию я являюсь интеллигентом старой царской школы, и в соответствии с этим складывалось мое мировозрение. Еще во время учебы в Петроградском университете (1907-1912 гг.) я находился под влиянием идеалов философии и верил в первичность духа и вторичность материи. Особенно на меня влияли профессора - идеалисты Введенский, Зелинский, Кормановский и ряд других. Поддерживая идеалистические взгляды в период царизма, поддерживая существующий порядок, напротив, я против революции вообще. Подходя с моими взглядами к Октябрьской революции я её, конечно, встретил враждебно, тем более что эта враждебность для меня и с моей точки зрения оправдывалась тем, что я - представитель буржуазного класса. Потери с материальной стороны для меня были очень большими, особенно- с 1917 по 1920 гг. Это проявлялось в том, что я субъективно смотрел на октябрьскую революцию, как на большое зло, не предвещающее ничего хорошего. Однако я не имел другого выхода и положение мое вынуждало меня работать преподавателем системы народного образования и лишь наблюдать внимательно за дальнейшим ходом событий, чтобы определить свое положение. Но случилось так, что работая в Нежинском пединституте, я, как выходец из старой школы, не пользовался доверием, например, даже после окончания аспирантуры по секции античной истории, мне не доверяли преподавать историю, также грубо ко мне относился директор института. И это все привело к усилению моей враждебности против советского строя в целом… В дальнейшем, я как историк по профессии, внимательно следил за прессой. В частности, я изучал освещавшиеся в 30-х годах вопросы партийных дискуссий, и тогда я окончательно встал на точку зрения идей Бухарина и Рыкова. Мне очень нравилась их позиция и я разделял их взгляды. Я был против коллективизации сельского хозяйства и против реконструкции народного хозяйства - промышленности. Я считал, что эти мероприятия приведут к полному упадку хозяйства… Я делился своими взглядами с многими учителями, приводил теорию Бухарина о врастании кулака в социализм, высказывался против колхозной системы. Я оставался на позициях Бухарина. Мои взгляды нашли отражение в диссертации, которую я защитил 16.12.1940 года. Основным недостатком моей диссертации было то, что я мало использовал источники марксизма-ленинизма…»[9].

Яким же чином пов’язані Бухарин та Риков з оккупацією Ніжина у другу Світову війну? Це питання у справі допиту логічно не доведено і з юридичної точку зору є абсолютно абсурдним.

Згадування у наукових, творчих та інших працях джерел марксизму – ленінізму у передмові і наприкінці – у висновках,було насправді обоз,язковим і необхідним. Але навіть маючи таке бажання наш пошуковець не міг долучити Марска та Єнгельса до своїх улюблених преторів, пропреторів та інших представників єліту стародавнього Риму…

А далі у справі допиту з,являється найстрашніше. Радянська система не лише карала тих, кого вдавалося «схопити». За рахунок цих жертв вона готувала списки наступних, точніше списки ці були заздалегідь готові, необхідно було лише поставити підпис. Якщо не цей, то інший звинувачений мав це зробити - відповідні методи «погодження» були відпрацьовані. У нашому випадку наведено перелік ціх «наступних: «Кушакевич Вера работала переводчицей в райуправе. Бреус работал в полиции, очень издевался над людьми. Халимон Люда работала переводчицей. Онопко Иван был активным пропагандистом. Ягницкая Зина находилась в личной святи с Бреусом. Отец Ягницкой работал помощником начальника городской полиции». [10].

6 жовтня 1943 року військовим трибуналом 60-ї армії В’ячеслава Костянтиновича Пухтинського було засуджено за статєю 54, пункт 1а «за сотрудничество с оккупантами». Ця статя у «найсвіжіший» на той час редакції 1934 року констатує: «Зрада Батьківщіні.Ростріл або 10 років виправних таборів із конфіскацією майна». Тобто була можливість вибору - поставити свій підпис під списком наступних звинувачених і отримати у якості бонусу вирок - 10 років. Інший варіант-страта.

Для відбувати покарання В.К. Пухтинського, якому напередодні виповнилося 53 роки, єтапують у Мордовську АРСР, де поблизу залізничної станції Потьма було розміщено декілька десятків концтаборів, об,єднаних під назвою «Темлаг». Безпосереднью у Потьмі знаходився пересильний пункт для ув,язнених, звідсі вони розподілялися по окремим колоніям. Поться у перекладі з мордовської мови означає «глушина, запустіння». З історичної довідки дізнаємось,що рішення щодо організації системи виправно - трудових таборів в західних районах Мордовской АРСР було прийнято на початку 1930-х років. Для управління ними 6 червня 1931 года й було створено Темлаг. Табірне керівництво було розташовано у селищі Явас Зубово-Полянського району Мордовскої АРСР. С 1935 року підпорядкуванні ГУЛАг НКВД. Темлаг за своїм профілем був табором змішаного типу (швацька промисловість, деревообробка і таке ін.). Табор мав розгалужену систему окремих «філіалів», розташованих від керуючого центру на відстані від 1 до 40 км, зв,язок з якими підтримувався за допомогою залізничного транспорта ( була побудована вузькоколійка) і кіньми.

1942 рік для Темлага особливий – йде війна, і за рахунок ув,язнених є можливість розширити виробництво необхідного асортименту продукції для потреб армії.

«Заключенных по состоянию на 1 января 1943 года в лагере имеется — 14 869 человек, из них женщин — 6 266 человек. Подготовка к зиме была закончена к ноябрю 1942 года. Общежития - бараки, требующие ремонта, были отремонтированы и утеплены. К лагпунктам было перевезено соответствующее количество дров. Заключенные относительно неплохо размещены, в среднем на одного человека приходится 1,5 кв.метра положенной площади. Заключенные размещены на двухъярусных, вагонной системы, топчанах и кроватях и в отдельных случаях на двухэтажных спальных нарах (18 и 22 .)

Постельными принадлежностями лагерь в основном обеспечен. Общежития содержатся в надлежащей чистоте, уборка производится регулярно, температура в помещениях от 10 до 14 градусов.

Период 1942 года характеризуется повышенной смертностью среди лагнаселения, особенно увеличившейся во 2 полугодии 1942 года.

Смертность за год в резерве месяцев в абсолютных и относительных показателях составляет:

 

 

Наименование месяцев

Показатели

Наименование месяцев

Показатели

абсолют.

относит.

абсолют.

относит.

Январь

347

2,39%

Июль

413

2,55%

Февраль

223

1,61%

Август

570

3,42%

Март

261

1,84%

Сентябрь

551

3,36%

Апрель

359

2,39%

Октябрь

395

2,48%

Май

353

2,3%

Ноябрь

573

3,61%

Июнь

338

2,18%

Декабрь

760

5,11%

 

 

Всего за год имело место 5 143 случая смерти.

К причинам, повлекшим высокую смертность в лагере, следует отнести: 

1.Поступивший новым этапом контингент ослабленных больных, авитаминозных, старческого возраста. Так, за время второго полугодия 1942 года из поступивших 24 этапов заключенных в количестве 5 207 человек

приемочной комиссией установлено больных авитаминной (пелагра, гемоколит, цинга, авитаминоз, понос, резкое истощение) 2 211 человек и с другими заболеваниями 342 человека, из коих 116 коечных тяжелобольных.

2. В пути следования из числа направленных в лагерь умерло 49 человек.

3.Смертность из числа поступивших за этот период в соотношении с общей смертностью по лагерю составила 62,7%. Начальник политотдела Темлага НКВД капитан госбезопасности Плахин». [11].

Ця жахлива статистика наведена для прикладу. Просте підрахування дає можливість зробити висновок, що кількість прибувших до табору за 1942 рік рік практично дорівнює кількості померлих за той же період.

В.ячеслав Костянтинович потрапляє до Темлагу, вочевидь пізньої осені 1943 року. Про перебування у пеклі в його архіві нема й декількох речень спогадів. Це й зрозуміло…

Термін ув,язнення закінчився 29 вересня 1953 року, але незважаючи на смерть «батька народів» та масову амністію влітку 1953 року, Пухтинського не звільняють. Більш того, як пише він сам автор «...я пересидел 8 месяцев. В ожидании помещен в Зубово - Полянский дом инвалидов станции Потьма, куда был направлен 26.05.1954 г. и где пробыл с 1.06.1954 г. по

13.04.1955г.« [12]. Ось так лаконічно, в декількох рядках пише В.К. Пухтинський про ці 8 місяців. Але часами із домом інвалідів зв,язана ще одна віха його життя. У березні 1955 року, перебуваючи у тому ж самому Поляно - Зубівському домі інвалідів Мордовської АСРС В,ячеслав Костянтинович виступає з доповіддю на читацькій конференції: «Типичность образа Онегина в романе Пушкина «Евгений Онегин»».[13].

Уявляю собі засніжений простір того Потьмінського захолустя. Хибкий холодний будиночок , якоюсь людиною з чорним почуттям гумором названий будинком для інвалідів, буцімто з концтабору могли виходити здорові й життерадістні люди… Тоненький шкільний зошит,весь дописаний до кінця (у будинку вже дозволялося писати листи й купувати на пошті дещо для потреб – через чергового). На обкладинці залишився запис на пам,ять: » Прочитан на читательской конференции в середине марта 1955 года». У імпровізованій «конференц-залі» - слухачи. Такі ж самі, як і В,ячеслав Костянтинович - вже не в.язні, але й не вільні… І Пушкін - вітерець свободи, спогадів про минулі часи, друзів,рідних, щасливі миті… Пухтинський цитує по пам,яті фрагменти роману,дає цікаве тлумачення окремих епізодів, згадує навіть Белінського! Можно навіть припустити, що В, ячеслав Костянтинович був одним з ініціаторів такої конференції. Через місяц його звільнять…

«По указу Президиума Верховного Совета СССР от 17.09.1956 г. об амнистии с меня были сняты судимость и поражение в правах» .

З 1 лютого 1956 року Пухтинський займає свою останню посаду - вчителя іноземних мов Седнівської ЗОШ Чернігівського району Чернігівської області. Можна лише від усього серця позаздрити школярам цього навчального закладу - німецьку і французську мови у них викладала людина, яка володіла ними досконало. Викладацька діяльність Пухтинського завершується у тому ж 1956 році - чомусь, правда не влітку, а 1 жовтня. Вочевидь, було так багато спеціалістів з викладання іноземних мов? Чи взагалі, бажаючих їхати працювати у село? Але можливо, В, ячеславу Костянтиновичу вже не вистачило фізичних та моральних сил продовжувати складну викладацьку діяльність. Останній запис Пухтинського у автобіографії такий : «Перешел на пенсию по старости. Нежин, ул. набережная Ленина, дом.15. «

Спогади датовані 12 травня 1956 року. Цікаво, що чи не єдине, що залишилося у В’ячеслава Костянтиновича з довоєного часу окрім гімназичного фото це похвальні листі за кожен навчальний рік його доньки Єлеонори. Після набуття пенсійного віку В’ячеслав Костянтинович сподівається багато чого зробити. Майже увесь його домашній архів втрачено. Але пам’ять-незмінна довідник, яка завжди з нами. Пухтинський пише спогади,наукові доповіді, статі, листується зі своїм колишнім колегою Спаським. «Після повернення із заслання Пухтинский марно намагався поновити свої наукові студії. Він стикнувся з тогочасними реаліями, які фактично заперечували саму можливість ведення таких студій. Упродовж 1950-1970 років він кілька разів робив спроби дістати дозвіл на роботу у бібліотеці Ніжінського державного педінституту, навіть через обласні та республіканські керівні органи, але марно»[14].

Матеріали Пухтинського стосуються не якихось бадьоро-патріотичних рекомендацій щодо виховання молодого покоління в комуністичному духі, а усіляких спогадів про минуле, про старі міста, історичні події, звичаї, цікавості тощо. Наприклад, статя під назвою «Лев Толстой учит греческий». Чи до потреби були тоді такі знання,коли за програмою середньої та вищої школи ніхто вже не вивчав грецьку мову, ще й Греція належала до капіталістичного суспільства...Ось як згадує про цю сторінку свого життя сам автор: « …свою статью я направил в музей» Ясная Поляна», получил лестный отзыв. Но материал так и не был напечатан. В переводе на украинский язык статья была направлена во Львов, на кафедру филологии Львовского университета, откуда была передана на утверждение главному редактору Львовского издательства тов. Веремчук. Она не оставила камня на камне (примечания: «для чого це», що це за стиль».) Подчеркнуты отдельные слова, в изобилии знаки !,?, !?, бухгалтерские птички (V). Над статьей тов. Веремчук трудилась, очевидно, во время обеда или др. питательных упражнений - текст изгажен жирными пятнами. Статья отправлена в Черниговский архив на хранение.«

Після таких невдач на Батьківщині, В,ячеслав Костянтинович якимось шляхом пересилає дві свої статі в Берлін, до журналу «Альтерум» видавництва Академії наук, де воні й будуть невдовзі надруковані: « Лев Толстой учит греческий « у N 4 за 1971 рік, а « Гоголь и античность» - у N2 за 1970 рік. [15]

Підбадьорений успіхом Пухтинський пише есе « Лермонтов та античність» та статю « Відношення Н.К. Крупської до античності». Ці праці були теж надіслані до Берліну, але вочевидь « перехоплені»по дорозі та повернуті автору « до получения надлежащего разрешения». Як констатує сам Пухтинський :» Этого автор уже не добился». Це останній запис у спогадах ніжинського історика, датований 2 травня 1972 року. З листування кінця 1960-х- початку 1970 –х відомо, що у останій період життя поруч з науковцем була Катерина Никіфорівна, вочевидь, його остання дружина.

Помер В.К. Пухтинській у 1980 році, достеменно чисто та місяць його смерті на сьогодні невідомі. Надгробок на місці його поховання було пошкоджено вандалами наприкінці 2000-х; останній притулок вченого був випадково знайдений ніжинським краєзнавцєм С.Ю. Зозулею лише завдяки збереженій металевій табличці. У 2010 році відбудований надгробок освятив о. Олександр, але кілька років поспіль вже шукачи металобрухту зробили свою недобру справу. «Да ведают потомки православные..» цитував у своїх спогадах Пухтинский улюбленого стародавнього мислителя Пімена.

Додати залишається небагато. Табличку на надгробку історика буде у найближчий час буде відновлено - це насамперед наш обоз,язок як нащадків. Праці В.К. Пухтинського не втратили свою актуальність: на підтвердження цього нещодавно адміністрація меморіального музею – садиби Льва Миколойовича Толстого «Ясная Поляна» виявила зацікавленість у публікацію його статі « Лев Толстой учит греческий». Сподіваємося, що через 50 років історична справедливість буде поновлена: і ім,я видатний дослідника знову звучатиме в наукових колах.

 

1. ДАЧО, Фонд Р - 1275,оп.1,спр.1,арк..1.

2. ДАЧО, Фонд Р - 1275, оп.2, спр. 1, арк.1) .

3. «Список домовладельцев г.Чернигова». Видавництво Чернігівської

типографії, 1908 р.//Копія. Архів автора.

4. Фонди бібліотеки ім. Вернадського. Газета» Ведомости военно-

революционного комитета», від 17 березня 1919 року. Додаток.

5. Фото випускників Чернігівської Чоловічої Гімназії, 1907 рік. //Фото

копія. Архів автора.

6.  Фонд 679. оп 10, спр. 1528, арк.50.

7. Фото сестер Корнилових ( Л.В.Малахової та А.В. Пухтинскою) з

всиновленою дитиною Маргарітою Малаховою. Прибл. 1913 рік.

Хут.Погорілкі Чернігівського повіту. //Архів автора.

8. ДАЧО,Фонд Р- 1275,оп.1, спр.1, арк.. 20.

9. Архів СБУ у Чернігівській області, спр.17098, арк.1-3.

10. Там само, арк. 4.

11. ЦДНИ РМ, Фонд. 2450, on. 1, спр. 62, арк.10-14. Копія.

12. ДАЧО, Фонд Р- 1276 , оп. 1, спр. 1,арк.3(зв).

13. ДАЧО, Фонд Р- 1275, оп.1, спр. 38, арк.1-12.

14. «Ніжінська старовина» 2015 рік, Вип.19(22).

15. ДАЧО, Фонд Р- 1276 , оп. 1, спр. 7.

16. Надгробки В.К. Пухтинського, Троїцьке кладовище м. Ніжін: 2009, 2010.

та 2017 рік.

 

[16].