Нащадки дворян Березовських розворушили інтерес чернігівців до вивчення своїх родоводів

- Пані Олено, звідки походить ваш рід і ким був ваш прапрадід, садибу якого ви зараз намагаєтеся собі повернути?
- Рід наш називався Березовських-Малахових-Силичів - це три основні його гілки. Хоча примикали й інші, відомі на Чернігово-Сіверщині: Дзвонкевичі, Домонтовичі - представники козацької старшини. Історикам-дослідникам ці прізвища добре відомі, тому що це - сотники чернігівських полків. Козацька старшина свого часу підтверджувала свої військові заслуги (а козаки, як відомо, воювали на боці російських царів), подавали родословні, привілеї, показували, чим володіють і на підставі цих даних отримували дворянство. По материнській лінії всі мої предки були дворянами.

Особливо хотілося б відмітити рід Силичів. Його будинок стояв по сусідству із садибою мого прапрадіда Павла Березовського і належав його бабусі. Рідний бабусин брат Роман Силич був відомим військовим. Його ім'я зустрічається в багатьох документах Чернігівського обласного архіву. Він був учасником усіх військових кампаній 19-го століття, починаючи з війни 1812 року. Про це я дізналася з книги "Чернігівське дворянство" графа Милорадовича, де Роман Силич виписаний навіть окремими параграфом. Віддаючи всього себе військовій справі, він не обзавівся сім'єю і тому, вийшовши у відставку в чині генерал-майора, поселився в Старому Білоусі у сестри і допомагав їй виховувати шістьох рано осиротілих онуків. Будинок Силичів простояв 140 років, його фото є в нашому сімейному архіві.

Мій прапрадід Павло Березовський був диригентом військового оркестру. Зараз я чекаю з Москви інформацію про те, в якому полку він служив. Будинок у Старому Білоусі він звів у 1892 році після одруження з Ольгою Дзвонкевич.

- Відомий український композитор 18-го століття Максим Березовський - не з вашого роду часом?

- З нашого. Батько мого прапрадіда - Григорій Павлович Березовський був правнуком рідного брата Максима Березовського. Майбутній композитор народився в Глухові. Там на той час була єдина на всю Російську імперію музична школа.

- Музичні гени й досі передаються у вас із покоління в покоління?

- Музикантами у нас були абсолютно всі. Цій темі я присвятила і свою доповідь на останній конференції. Всі представники нашого роду отримували професійну або домашню музичну освіту і добре грали на музичних інструментах. Не знаю, як було до Максима Березовського, але відомо, що музично обдарованими були і два його брати. Батько мого прапрадіда мав домашню музичну освіту. Моя прабабуся закінчила в Чернігові приватний заклад Кіндрата Сорокіна, який є основоположником сьогоднішнього Чернігівського музучилища ім. Л.Ревуцького. Моя бабуся Алевтина Стефанова народилась в 1918 році, на зламі історичних епох. Вона, як і згодом і моя мама, отримала домашню музичну освіту. Коли її родина, попереджена про можливий погром, тікала вночі зі свого будинку в Старому Білоусі, прабабуся рятувала не сукні, а ноти. Вони у мене зберігаються і зараз, в тому числі, рукописні. Я за плечима теж маю музичну школу і один клас при музучилищі імені Р. Гліера. Мій освітній рівень дозволяє мені цілком пристойно акомпанувати професійним виконавцям на вечорах романсу, які ми проводимо в рамках наших культурних заходів.

- Відколи ви цікавитесь своєю генеалогією?

- Захоплююся цим з дитинства. Моя прабабця Марія Павлівна Березовська жила з нами в Києві. Вона й розповідала, якого ми роду-племені діти. Всерйоз же я цим зайнялася з моменту виявлення будинку в Старому Білоусі. Моя прабабуся думала, що його вже немає, що тут все зруйновано. Знала лише, що в господарських будівлях розташувалася школа. Та коли в 2008 році ми з чоловіком нарешті вибралися оглянути місце розташування нашого родового гнізда, то несподівано побачили вцілілий житловий будинок. Школа виїхала звідси у нове приміщення буквально за 3 місяці до нашого приїзду.

- В якому стані ви знайшли будинок?

- Близькому до аварійного. Адже він майже ціле століття не ремонтувався. Ми пішли до сільського голови і дізналися, що будівлі старої школи він хоче передати у комерційну експлуатацію. Звісно, появі якихось дворян він не дуже зрадів.

- Але, врешті-решт вам віддали будинок в оренду?

- Ні, в оренду ми його ще не взяли. Справа в тому, що спочатку ми хотіли будинок викупити. Але оскільки він належить державі, то зробити це можна було тільки через аукціон. Сільський голова запропонував нам викупити весь маєток - з будівлями колишніх конюшень, сараю, туалету, напіврозваленої котельні, обіцяв, що їх оцінять по-мінімуму. Ми повірили і замість сільради (в неї коштів не було) самі заплатили за оцінку майна близько 10 тис грн. А в кінцевому підсумку отримали від БТІ вартість понад 200 тис.грн.(!) Таких коштів ми заплатити не можемо, та й потрібен нам, зрештою, тільки будинок.

Після того ми почали добиватися його оренди, цей процес триває і досі. Ми не погоджуємося на 600 грн місячної орендної плати за майже руїни, тим паче, що просимо будинок для створення в ньому музею і культурного центру. Ми анулювали той договір оренди, сільський голова від нас відмахнувся і просто віддав ключі.

Нещодавно ми знайшли підтримку в Чернігівській облдержадміністрації і сподіваємося, що справа нарешті зрушить із місця. На сьогодні у нас вже є попередня домовленість про орендну плату в розмірі 25 грн на місяць і подальший викуп будинку за прийнятною для нас ціною.

- А як ви довели своє право на успадкування садиби? Загалом це дуже складно і дорого - вивчати свій родовід, доводити своє походження?

- В Чернігівському обласному архіві, на щастя, збереглися метричні книги старобілоуської церкви. Туди я й зверталася по довідки. Їх я збирала упродовж трьох років, платила за кожну 22 гривні. Для того, щоб довести своє право на успадкування садиби, я надавала довідки про шлюб і народження моїх предків, про свою реєстрацію за місцем проживання, про те, що прабабуся проживала свого часу з моєю сім'єю... У мене було навіть два свідка - колишні співробітниці обласного історичного музею, які знали мою бабцю. Вони були потрібні, бо не збереглося її свідоцтво про народження.

Загалом доведення своє правонаступництва - дуже важка справа. Але ми сьогодні маємо значну підтримку людей з різних прошарків населення. Починаючи від простих жителів Старого Білоуса і закінчуючи обласною владою.

- Яким був ваш перший дворянський захід?

- Це було відкриття пам'ятника на могилі чернігівського дворянина, офіцера Володимира Красовського. Він був троюрідним братом моєї прабабусі і загинув зовсім молодим на самому початку Першої світової війни. Його могила була зруйнована в 1974 році під час копання шкільного туалету. Ті копачі зняли з останків покійника натільні хрести, погони і таке інше. Згодом перепоховали його в лісі, за межами кладовища в Ялівщині. Пам'ятник нашому далекому родичу ми з чоловіком встановили власним коштом.

Трохи пізніше ми провели семінар і почали шукати дворян: документи і живих нащадків. Перш за все, я працювала з документами, в яких можна було знайти прізвища чернігівських дворянських родин. Розпитувала всіх - в музеях, бібліотеках... Неоціненну підтримку мені надали співробітниці історичного музею Віра Зайченко і Світлана Половникова.

- Чи шукаєте ви своїх кровних родичів? Якщо так - поділіться досвідом.

- Шукаю і знайшла багатьох на Чернігівщині і одну дуже далеку родичку в Москві. Це Юлія із роду Забел - по лінії рідного брата, відомого поета і літератора Віктора Забели, на вірші якого написано чимало романсів. Він був частим гостем Тарновських у Качанівці, бо недалеко від них жив. Юлина шість разів прабабуся (шість разів "пра" треба казати) була рідною тіткою моєї п'ять разів прабабусі по лінії Домонтовичів. Незважаючи на таку генеалогічну відстань, ми з нею, познайомившись, зійшлися, як рідні сестри. Зараз ми постійно спілкуємося, і вона мені дуже допомагає в роботі з московськими архівами.

З Юлею ми знайшлися через Інтернет завдяки спільному знайомому на форумі сайту ВГД (Всеросійське генеалогічне дерево). Вона, до речі, адміністратор цього сайту. Отже, шукаю родичів та інших людей через Інтернет, а також через публікації в газетах. В матеріалах про наші заходи ми залишаємо свої координати, і люди відгукуються. Так, наприклад, після проведення нами 9 травня виставки "Старий Білоус проти фашистської Німеччини", відгукнулась жителька села, мама якої працювала в садибі Березовських.

- Схоже, ви розбудили інтерес багатьох людей до минулого, до вивчення своєї генеалогії...

- Мені навіть жалілася співробітниця обласного архіву. Казала, що в неї тепер стіл просто завалений запитами від людей, які хочуть знати своїх родичів. Ми розворушили і дворянський Чернігів, і дворянську Україну і навіть трішки Росію. Інтелігенція чернігівська збадьорилась, теж стала більше цікавитись родоводами. Юля Забела привезла мені з Москви відновлену дворянську грамоту Березовських і це для мене епохальна подія. Адже з дитинства я пам'ятаю розповідь прабабусі про те, як наприкінці 20-х років, в період другої хвилі репресій проти дворян, вона ту грамоту спалила. Їй це далося нелегко і лягло на душу важким тягарем на все життя.

Отриманню дубліката передувала дуже копітка робота. Півтора року ми збирали необхідні довідки, і ще рік вони перевірялися в центральному архіві у Санкт-Петербурзі.

- А яка користь від цього інтересу, як ви вважаєте?

- Люди стають добрішими, уважнішими до своїх рідних - живих і мертвих. Я бачу, що більше людей стало ходити на кладовище.

Дуже радіє нашій діяльності історичний музей, адже я ділюся з ним усіма отриманими матеріалами і фотографіями.

Завдяки нашим заходам у селі оживає культурне життя. Населення Старого Білоуса це радо вітає, люди несуть хто воду, хто квітку для клумби. У селі ж давно нічого не відбувалося, а тут понаїхало дворян, поетів, музикантів, учених. Людям цікаво дізнатися щось нове, послухати освічених людей, старовинні романси. Місцеві бабусі залюбки ходять до нас, оскільки долі їхніх окремих предків нерідко пов'язані з цією садибою.

А ще на територію колишньої школи перестали ходити п'яниці, які тут раніше частенько збиралися, засмічували двір і галасували. Від цього вже радість сусідам.

- На ваші заходи в Старий Білоус приїздять нащадки інших дворянських родів. Хто вони, чим займаються? Чи багато серед них заможних людей?

- Взагалі немає. Зате всі - люди мистецтва. Був, правда, один колишній директор заводу з-під Дніпропетровська Ігор Сахновський із знаменитого, дуже відомого на Чернігівщині козацько-старшинського роду.

- Чи приходить на ваші заходи молодь?

- Приходять студенти, на музичні вечори забігає місцева дітвора. Ну, і наші з чоловіком діти, яких у нас троє - 7, 10 і 13 років. Молодші на останній конференції були одягнені в костюми покоївки і лакея, їм це приносило задоволення.

- Чи відомі вам випадки подібного відродження (безпосередньо нащадками) дворянських гнізд в Україні?

- Такі випадки мені не відомі. До нас їдуть звідусіль і нащадки дворян, і музейні працівники, вже ось із Курська і Брянська готові приїхати. Останнього разу була представниця київського музею Павла Тичини, оскільки поет був знайомий з моєю прабабусею, разом з нею музицирував і навіть, за деякими відомостями, сватався до неї.

- Чи є у вас недоброзичливці?

- Є. Не буду називати прізвищ, але вони вимагають припинити "піар", як вони це називають, дворянства, не запрошувати до себе телебачення, музейників і вузівських викладачів. Це люди, які й досі вважають, що пани нещадно експлуатували людей. Хоча відгуки жителів Старого Білоуса, які зберегли пам'ять про Березовських, якнайкращі.

Наталія Потапчук, ЧЕРНІГІВ. 2 червня 2011 року.

Оригінал статті на УКРІНФОРМ

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить