Щоб освятити родову й історичну пам`ять перед початком зібрання, делегація чернігівців і гостей разом з настоятелем Старобілоуської церкви Святого Духа отцем Дмитрієм відвідала поховання двох воїнів Першої світової війни. Містикою і таємницями овіяна історія одного з них – поручика Володимира Михайловича Красовського (1887 – 1914), який загинув на початку війни у Галичині, де розгорнулась найбільш кривава битва між арміями царської Росії та Австро–Угорщини. Так сталось, що він був двічі похований: вперше – в Чернігові, на цвинтарі Воздвиженської церкви восени 1914 року, а вдруге – в Яловщині…через 60 років, коли в 1974 році на території зруйнованої у війну церкви випадково, під час ремонтних робіт, знайшли в землі пишно оздоблену труну. Відкривши віко, здивовані люди побачили молодого офіцера зі зброєю і з бойовими нагородами, ніби живого, а на обличчі «лишилось невимовлене: мужність і гіркота, жага жити, воля виконати свій обов`язок, відчай, надія і загадкова скорбота тих, що замолоду приречені на смерть.» ( Е. Ремарк)
Тоді, вже в далекому 1974 році, було вирішено перепоховати поручика на Яловщині без означення могили. Та, на щастя, залишились записи цифрових орієнтирів у чернігівського історика А. А. Карнабєда. За цими показниками О.Є.Малишко–Березовська з допомогою громадськості знайшла поховання свого героїчного предка і в 2009 році спорудила йому гранітний пам`ятник.
Інший родич Олени Євгенівни, теж учасник Першої світової війни, капітан Олександр Григорович Малахов ( 1875 – 1914) загинув на кавказькому фронті. Незважаючи на офіцерський чин і бойові заслуги, капітана Малахова поховали у братській могилі. І лише неймовірними, фантастичними зусиллями його дружини Лідії Василівни вдалось розкопати солдатське поховання, де вона розшукала  серед сотень інших загиблих тіло чоловіка і перевезти його на батьківщину. В Чернігові, заметеному по пояс снігом, відбулись велелюдні похорони. Тисячі людей проводжали в останню путь героя, і траурний кортеж з духовим оркестром гімназистів та на чолі із заступником міського голови Іваном Дзвонкевичем рушив від Катерининської церкви по Шосейній до Масанів, де було родове поховання Малахових, про що писала у січні 1915 року газета « Чернігівське слово » .
Трагічний повтор посмертної історії поручика Красовського судився і капітанові Малахову. В 1985 р. несподівано, за розпорядженням місцевої влади, зносять у Масанах церкву Різдва Богородиці, пам`ятку українського дерев`яного зодчества ХVII ст., і, зрівнявши з землею цвинтар, ставлять на «очищеному» пустирі дитячі гойдалки.
Але й тут знаходяться побожні люди, які не дали розчинитись у небутті могилі воїна. Спочатку мати, а потім і сама Віра Володимирівна Зайченко, місцева жителька і науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського вже багато років доглядає за останнім притулком на землі капітана Малахова. Біля цієї скромної могили з хрестом теж відслужили короткий молебень, і від вдячних нащадків лягли осінні квіти.
А за півгодини гостей вже зустрічала привітна старобілоуська садиба П.Г.Березовського. Захід відкрив короткою промовою заступник голови Чернігівської РДА В.П.Бешун, а далі на всіх чекав мистецький сюрприз: музичне привітання О.Є.Малишко, праправнучки П.Г.Березовського. У виконанні тріо за її участю (фортепіано) разом з Заслуженим діячем мистецтв А.М. Данилевським (скрипка) та викладачем Чернігівського музичного училища Т.С.Ончуковою (віолончель) прозвучала вперше «Галицька балада», яку автор, пані Олена, присвятила пам’яті Володимира Красовського. Тривожно -драматичний ритм цієї музики й сама ретро-атмосфера старовинного будинку ніби занурили всіх присутніх у той час, у ті неповторні, болючі події.
Тож, підготовлена аудиторія емоційно - піднесено сприймала наукові доповіді: «Національне питання в Російській імператорській армії» (доповідач А.Є.Замятін, співробітник-дослідник Старобілоуського історичного комплексу),  « Військово – медичне забезпечення військ із записів С. С. Шлегеля, полковника, полкового лікаря 815 польового звідного шпиталю»,( доповідач  О. Г. Матвійчук, історик – дослідник і правнук полковника Шлегеля ).
Надзвичайно захоплююча розповідь О.Є. Малишко-Березовської про долі чернігівських дворян, учасників Першої світової війни, вже згадуваних Красовського та Малахова,  була доповнена унікальним експонатом – дзеркалом поручика Красовського, яке дивним чином нещодавно знайшли, реставрували і збагатили ним інтер’єр майбутнього музею.
Розмаїттям подій, фактів, персоналій, з особливим акцентом на долі офіцера – підводника О.М. Кітіцина,  була позначена доповідь голови Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони пам`ятників історії і культури К.І. Ягодовського.
Молоді історики – Д.В. Ріга, співробітник Національного архітектурно – історичного заповідника « Чернігів стародавній», та М.М. Блакитний, вчений секретар Чернігвського обласного історичного музею ім.. Тарновського, озвучили свої наукові дослідження в доповідях про К. Акінтієвського – чернігівського полковника, учасника Першої світової, та про інших офіцерів, що поховані у Чернігові.
Гість із Дніпропетровська І.К. Сахновський також надав докладну  інформацію про представників свого  дворянського роду, що воювали у Першій світовій.
З великим хвилюванням виступала я перед поважною аудиторією, розповідаючи про свою бабусю Оксану Бодилевську, яка в часи Першої світової війни працювала сестрою милосердя у складі Чернігівського військового шпиталю святого Феодосія, що перебував у різних географічних пунктах воєнних дій. Моя бабуся, як і її бойові подруги,отримала заслужені фронтові нагороди, адже керувалась високими принципами гуманізму і моралі, закладеними  ще 3 ХІХ століття у самому русі медсестринства всесвітньовідомої його фундаторки, англійської аристократки Флоренс Найтінгейл . Коментуючи наші сімейні фотосвітлини 1914 – 1916 рр., я намагалась в образі моєї бабусі Оксани та її друзів –  сестер милосердя, солдатів і офіцерів, показати велике дзеркало історії того віддаленого і напівзакритого для нас покоління, того буремного часу, коли воювали ще й обидва моїх діда: Іван Ревко і Михайло Галковський, і мужній, непохитний у своїй місії оборонця рідної землі, сподвижник гетьмана Скоропадського, генерал – лейтенант Олександр Березовський, портрет якого прикрасив обкладинку програми конференції. В цій програмі також було зазначено, а згодом і явлено ще одну родзинку заходу – виступ духового оркестру Військово–музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України. Військові музиканти в парадній формі, виблискуючи міддю на сонці, грали під час перерви в затінку древніх лип популярні марші і вальси поч.. ХХ ст.. І ця жива полкова музика, як і 100 років тому, магічно вплинула на переповнених емоціями і враженнями учасників конференції. Із усмішками і вдячними сльозами слухали люди невмирущі мелодії і ніби з’єднувались невидимо з душею самого господаря садиби, військового диригента Павла Березовського, та з іменами давно спочилих героїв тієї світової війни, війни яка «стала для Європи  першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій» (О. Субтельний), і в яку втягнуто було 38 країн, з 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло, і найбільше – в Росії – 8 млн. вбитих, поранених, полонених, серед яких – мільйони українців.
Тож, в Проекті ухвали учасники конференції одноголосно підтримали текст Звернення до міського голови з проханням увічнити пам`ять героїв–чернігівців, які брали безпосередню участь у Першій світовій війні, спорудженням пам`ятника видатним співвітчизникам. Цією культурологічною акцією наше місто вперше в Україні засвідчить не лише поважне ставлення до вітчизняної історії і родоводу, але й своє залучення до процесу європейського та всесвітнього відзначення сторіччя початку Першої світової війни – у 2014 році.
P.S. За кілька днів після проведення
П'ятих Старобілоуських читань 23.09.2011 р. було офіційно зареєстровано Старобілоуський історичний комплекс, як музей.
Надія Галковська
поетеса, громадський діяч,
голова Чернігівської міської «Просвіти»