Війна, яку майже забуто…

Щоб освятити родову й історичну пам`ять перед початком зібрання, делегація чернігівців і гостей разом з настоятелем Старобілоуської церкви Святого Духа отцем Дмитрієм відвідала поховання двох воїнів Першої світової війни. Містикою і таємницями овіяна історія одного з них – поручика Володимира Михайловича Красовського (1887 – 1914), який загинув на початку війни у Галичині, де розгорнулась найбільш кривава битва між арміями царської Росії та Австро–Угорщини. Так сталось, що він був двічі похований: вперше – в Чернігові, на цвинтарі Воздвиженської церкви восени 1914 року, а вдруге – в Яловщині…через 60 років, коли в 1974 році на території зруйнованої у війну церкви випадково, під час ремонтних робіт, знайшли в землі пишно оздоблену труну. Відкривши віко, здивовані люди побачили молодого офіцера зі зброєю і з бойовими нагородами, ніби живого, а на обличчі «лишилось невимовлене: мужність і гіркота, жага жити, воля виконати свій обов`язок, відчай, надія і загадкова скорбота тих, що замолоду приречені на смерть.» ( Е. Ремарк)
Тоді, вже в далекому 1974 році, було вирішено перепоховати поручика на Яловщині без означення могили. Та, на щастя, залишились записи цифрових орієнтирів у чернігівського історика А. А. Карнабєда. За цими показниками О.Є.Малишко–Березовська з допомогою громадськості знайшла поховання свого героїчного предка і в 2009 році спорудила йому гранітний пам`ятник.
Інший родич Олени Євгенівни, теж учасник Першої світової війни, капітан Олександр Григорович Малахов ( 1875 – 1914) загинув на кавказькому фронті. Незважаючи на офіцерський чин і бойові заслуги, капітана Малахова поховали у братській могилі. І лише неймовірними, фантастичними зусиллями його дружини Лідії Василівни вдалось розкопати солдатське поховання, де вона розшукала  серед сотень інших загиблих тіло чоловіка і перевезти його на батьківщину. В Чернігові, заметеному по пояс снігом, відбулись велелюдні похорони. Тисячі людей проводжали в останню путь героя, і траурний кортеж з духовим оркестром гімназистів та на чолі із заступником міського голови Іваном Дзвонкевичем рушив від Катерининської церкви по Шосейній до Масанів, де було родове поховання Малахових, про що писала у січні 1915 року газета « Чернігівське слово » .
Трагічний повтор посмертної історії поручика Красовського судився і капітанові Малахову. В 1985 р. несподівано, за розпорядженням місцевої влади, зносять у Масанах церкву Різдва Богородиці, пам`ятку українського дерев`яного зодчества ХVII ст., і, зрівнявши з землею цвинтар, ставлять на «очищеному» пустирі дитячі гойдалки.
Але й тут знаходяться побожні люди, які не дали розчинитись у небутті могилі воїна. Спочатку мати, а потім і сама Віра Володимирівна Зайченко, місцева жителька і науковий співробітник Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського вже багато років доглядає за останнім притулком на землі капітана Малахова. Біля цієї скромної могили з хрестом теж відслужили короткий молебень, і від вдячних нащадків лягли осінні квіти.
А за півгодини гостей вже зустрічала привітна старобілоуська садиба П.Г.Березовського. Захід відкрив короткою промовою заступник голови Чернігівської РДА В.П.Бешун, а далі на всіх чекав мистецький сюрприз: музичне привітання О.Є.Малишко, праправнучки П.Г.Березовського. У виконанні тріо за її участю (фортепіано) разом з Заслуженим діячем мистецтв А.М. Данилевським (скрипка) та викладачем Чернігівського музичного училища Т.С.Ончуковою (віолончель) прозвучала вперше «Галицька балада», яку автор, пані Олена, присвятила пам’яті Володимира Красовського. Тривожно -драматичний ритм цієї музики й сама ретро-атмосфера старовинного будинку ніби занурили всіх присутніх у той час, у ті неповторні, болючі події.
Тож, підготовлена аудиторія емоційно - піднесено сприймала наукові доповіді: «Національне питання в Російській імператорській армії» (доповідач А.Є.Замятін, співробітник-дослідник Старобілоуського історичного комплексу),  « Військово – медичне забезпечення військ із записів С. С. Шлегеля, полковника, полкового лікаря 815 польового звідного шпиталю»,( доповідач  О. Г. Матвійчук, історик – дослідник і правнук полковника Шлегеля ).
Надзвичайно захоплююча розповідь О.Є. Малишко-Березовської про долі чернігівських дворян, учасників Першої світової війни, вже згадуваних Красовського та Малахова,  була доповнена унікальним експонатом – дзеркалом поручика Красовського, яке дивним чином нещодавно знайшли, реставрували і збагатили ним інтер’єр майбутнього музею.
Розмаїттям подій, фактів, персоналій, з особливим акцентом на долі офіцера – підводника О.М. Кітіцина,  була позначена доповідь голови Чернігівської обласної організації Українського товариства охорони пам`ятників історії і культури К.І. Ягодовського.
Молоді історики – Д.В. Ріга, співробітник Національного архітектурно – історичного заповідника « Чернігів стародавній», та М.М. Блакитний, вчений секретар Чернігвського обласного історичного музею ім.. Тарновського, озвучили свої наукові дослідження в доповідях про К. Акінтієвського – чернігівського полковника, учасника Першої світової, та про інших офіцерів, що поховані у Чернігові.
Гість із Дніпропетровська І.К. Сахновський також надав докладну  інформацію про представників свого  дворянського роду, що воювали у Першій світовій.
З великим хвилюванням виступала я перед поважною аудиторією, розповідаючи про свою бабусю Оксану Бодилевську, яка в часи Першої світової війни працювала сестрою милосердя у складі Чернігівського військового шпиталю святого Феодосія, що перебував у різних географічних пунктах воєнних дій. Моя бабуся, як і її бойові подруги,отримала заслужені фронтові нагороди, адже керувалась високими принципами гуманізму і моралі, закладеними  ще 3 ХІХ століття у самому русі медсестринства всесвітньовідомої його фундаторки, англійської аристократки Флоренс Найтінгейл . Коментуючи наші сімейні фотосвітлини 1914 – 1916 рр., я намагалась в образі моєї бабусі Оксани та її друзів –  сестер милосердя, солдатів і офіцерів, показати велике дзеркало історії того віддаленого і напівзакритого для нас покоління, того буремного часу, коли воювали ще й обидва моїх діда: Іван Ревко і Михайло Галковський, і мужній, непохитний у своїй місії оборонця рідної землі, сподвижник гетьмана Скоропадського, генерал – лейтенант Олександр Березовський, портрет якого прикрасив обкладинку програми конференції. В цій програмі також було зазначено, а згодом і явлено ще одну родзинку заходу – виступ духового оркестру Військово–музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України. Військові музиканти в парадній формі, виблискуючи міддю на сонці, грали під час перерви в затінку древніх лип популярні марші і вальси поч.. ХХ ст.. І ця жива полкова музика, як і 100 років тому, магічно вплинула на переповнених емоціями і враженнями учасників конференції. Із усмішками і вдячними сльозами слухали люди невмирущі мелодії і ніби з’єднувались невидимо з душею самого господаря садиби, військового диригента Павла Березовського, та з іменами давно спочилих героїв тієї світової війни, війни яка «стала для Європи  першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій» (О. Субтельний), і в яку втягнуто було 38 країн, з 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинуло, і найбільше – в Росії – 8 млн. вбитих, поранених, полонених, серед яких – мільйони українців.
Тож, в Проекті ухвали учасники конференції одноголосно підтримали текст Звернення до міського голови з проханням увічнити пам`ять героїв–чернігівців, які брали безпосередню участь у Першій світовій війні, спорудженням пам`ятника видатним співвітчизникам. Цією культурологічною акцією наше місто вперше в Україні засвідчить не лише поважне ставлення до вітчизняної історії і родоводу, але й своє залучення до процесу європейського та всесвітнього відзначення сторіччя початку Першої світової війни – у 2014 році.
P.S. За кілька днів після проведення
П'ятих Старобілоуських читань 23.09.2011 р. було офіційно зареєстровано Старобілоуський історичний комплекс, як музей.
Надія Галковська
поетеса, громадський діяч,
голова Чернігівської міської «Просвіти»

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить